Неоднакове зазначення прізвища спадкодавця в офіційних документах не є підставою для визначення додаткового строку для прийняття спадщини

Позивач просила суд визначити додатковий строку для прийняття спадщини після смерті батька.

Позивач покликалась на те, що до спливу шестимісячного строку для прийняття спадщини звернулася до нотаріальної контори, але в неї не прийняли заяву про прийняття спадщини, у зв’язку з невірним зазначенням прізвища батька. Позивач зверталася із запитами до архівних установ та Українського бюро лінгвістичних експертиз і отримала експертний висновок про те, що розбіжності у написанні прізвища її батька виникли внаслідок неоднозначної мотивації походження прізвища або неусталеності правил і принців міжмовного перетворення в ситуації контактного білінгвізму.

Потім позивач чекала надання відповідачами письмової згоди на подання заяви про прийняття спадщини, але на неодноразові виклики до нотаріальної контори відповідачі не з'являлися. Згодом державний нотаріус винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, відмовивши у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з пропуском строку для прийняття спадщини.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, з огляду на те, що неоднакове зазначення прізвища батька позивача в офіційних документах не є істотними та непереборними труднощами, які перешкоджають звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а у позивача не було поважних причин, які перешкоджали у визначений законодавством шестимісячний строк звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Іншого висновку дійшов апеляційний суд, який позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що у позивача виникли об'єктивні труднощі щодо встановлення ідентичності розбіжностей у документах, які підтверджують її родинні зв'язки зі спадкодавцем. А пропущення позивачем шестимісячного строку на подання заяви про прийняття спадщини було пов'язано з істотними труднощами для неї, які полягали у встановленні ідентичності прізвищ спадкодавця та спадкоємця. Як наслідок, особа з об'єктивних причин не вчинила своєчасно дії з подання заяви про прийняття спадщини, що є підставою для визначення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Верховний Суд визнав обґрунтованими висновок суду першої інстанції, а постанову апеляційного суду скасував.

ВС нагадав про висновок Верховного Суду України у постанові від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, відповідно до якого «право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1272 Цивільний кодекс України (ЦК) за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними».

ВС зазначив, що встановивши, що неоднакове зазначення прізвища батька позивача в офіційних документах не є істотними та непереборними труднощами, які перешкоджали звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову (постанова від 24.04.2019 у справі № 303/7065/17).

Українське право