Норма ч. 3 ст. 349 кпк не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні

Вироком суду особу було засуджено за ч. 2 ст. 149 Кримінального кодексу України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна за те, що він вчинив вербування, переміщення, передачу людини, вчинені щодо кількох осіб, з метою експлуатації, з використанням обману та уразливого стану особи.

Суд апеляційної інстанції погодився з вироком районного суду.

Верховний Суд скасував судові рішення та призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

Суд касаційної інстанції звернув увагу на недотримання місцевим судом вимог ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Суд звернув увагу на те, що допит обвинуваченого здійснюється обов`язково, крім випадку, якщо він відмовився від давання показань та випадків, передбачених ч. 3 ст. 323 та ст. 381 КПК.

А повне визнання вини, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому обвинувачується, правові наслідки розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин є обов`язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КК.

ВС зазначив, що, виходячи зі змісту ч. 3 ст. 349 КПК, якщо принаймні одна з обставин, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, заперечується стороною, спрощену процедуру судового розгляду застосовано бути не може.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № 521/11693/16-к, щодо застосування ч. 3 ст. 349 КПК, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак ця норма не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні та визначені ст. 91 КПК. Тобто законодавець зобов`язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.

У цій справі спочатку засуджений своєї провини у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнавав та заперечував проти вербування, переміщення, передачі осіб для їхньої експлуатації з використанням їхнього уразливого стану та обману. З`ясовуючи обсяг доказів та порядок їх дослідження, суд прийняв рішення про допит потерпілих, свідків та обвинуваченого.

Після допиту потерпілих та свідка засуджений під впливом наданих свідчень, де-юре визнавши вину в повному обсязі, продовжував заперечувати використання обману при вчиненні інкримінованого йому злочину, що є кваліфікуючою ознакою. Згодом після оголошення технічної перерви у судовому засіданні обвинувачений визнав свою вину повністю, після чого суд змінив порядок дослідження доказів, зазначив про здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, вказав про неможливість оскаржити докази в апеляційному порядку.

Суд касаційної інстанції звернув увагу, що районний суд не провів допиту обвинуваченого так, як це визначено у ст. 351 КПК, не з`ясував, чи правильно він розуміє зміст обставин, не впевнився у добровільності його позиції та належним чином не роз`яснив обвинуваченому відсутність права оскаржити обставини в апеляційному порядку.

З огляду на зазначене, висновок суду про доведеність вини особи без належного аналізу інших доказів, наявних у матеріалах кримінального провадження, Касаційний кримінальний суд визнав передчасним (постанова від 28.08.2019 у справі № 727/9754/18).

Джерело