ККС: злочин не може бути кваліфікований як замах на вбивство у випадках, коли винний діє з неконкретизованим умислом

Вироком суду особу було засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на 7 років 6 місяців позбавлення волі.

Відповідно до вироку суду після розпивання спиртних напоїв, між особами виникла словесна суперечка, після якої потерпілий пішов з будинку обвинуваченого. Обвинувачений пішов за потерпілим і наздогнав його, наніс удари ножем в грудну клітку. Згідно з висновком експерта потерпілому заподіяно тяжкі тілесні ушкодження.

Суд встановив, що особа, усвідомлюючи суспільну-небезпечність свого діяння та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, маючи можливість надати першу медичну допомогу, зателефонувати в медичний заклад або покликати на допомогу, цього не зробив. Виконавши всі дії, які він вважав необхідними для доведення злочину до кінця, усвідомлюючи, що від отриманих поранень потерпілий може померти і бажаючи цього, залишив особу поблизу приміщення магазину, де на той час нікого із сторонніх осіб не було та пішов в невідомому напрямку. Смерть потерпілого не настала з причин, що не залежали від волі обвинуваченого.

Такі дії особи районним судом кваліфіковані як закінчений замах на умисне вбивство, оскільки обвинувачений вчинив всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, однак довести свій злочинний умисел до кінця не зміг з причин, що не залежали від його волі.

Ухвалою апеляційного суду вирок змінено, перекваліфіковано дії особи з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України та призначено йому покарання 5 років позбавлення волі.

Перекваліфіковуючи дії винного, апеляційний суд зазначив, що поведінка обвинуваченого до, під час та безпосередньо після вчинення злочину, свідчить про відсутність в нього умислу на вбивство потерпілого та доводить, що він діяв з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров`ю, так і настання смерті потерпілого. Суд зазначив, що за таких обставин особа має нести відповідальність лише за фактично заподіяні наслідки - тяжкі тілесні ушкодження.

Апеляційний суд допитав обвинуваченого та потерпілого, та встановив, що потерпілий і обвинувачений попередньо були знайомі. Напередодні вчинення злочину, за місцем проживання обвинуваченого, разом розпивали спиртні напої. Вранці, наступного дня, в ході виниклого між ними конфлікту, потерпілий безпричинно наніс обвинуваченому удари рукою в ділянку перенісся та лоба. Після чого, обвинувачений взяв в праву руку кухонний ніж та направив на потерпілого, який почав «хватати» його за руки та вирвав ніж. Обвинувачений не заперечував факт спричинення ударів потерпілому ножем під час сутички неумисно, відпихаючи останнього від себе. В подальшому, саме обвинувачений попросив сусіда викликати швидку допомогу.

Прокурор, не погоджуючись з ухвалою апеляційного суду, оскаржив її в касаційному порядку.

Проте Касаційний кримінальний суд ВС не знайшов підстав для задоволення касаційної скарги.

Суд зазначив, що згідно зі ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Закінченим є замах, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Якщо умисне вбивство може бути вчинено як з прямим, так і з непрямим умислом, то замах на умисне вбивство можливий лише з прямим умислом, тобто коли вчинене свідчило про те, що винний усвідомлював суспільну небезпечність своїх дій, передбачав можливість або неминучість настання смерті іншої людини і бажав її настання, однак смертельний результат не настав з незалежних від нього обставин.

ККС вказав на те, що, дослідивши зібрані у справі докази, апеляційний суд встановив, що поведінка обвинуваченого до, під час та безпосередньо після вчинення злочину, свідчить про відсутність в нього умислу на вбивство потерпілого та доводить те, що він діяв з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров`ю, так і настання смерті потерпілого, а тому повинен нести відповідальність лише за фактично заподіяні наслідки - тяжкі тілесні ушкодження.

Апеляційним судом також враховано поведінку обвинуваченого безпосередньо після вчинення злочину, а саме те, що маючи можливість підняти ніж та продовжити наносити тілесні ушкодження потерпілому, особа залишив його та сприяв у виклику швидкої допомоги.

Тому ВС визнав правильним висновок апеляційного суду, що діяння особи слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння (постанова від 13.02.2020 у справі № 164/1826/17).

Джерело