Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Особа звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, вселення до житлового приміщення.
Позивач зазначала, що відповідач, який є її батьком та власником житлового будинку, не дозволяв їй проживати за місцем реєстрації, не впускав до будинку, не давав ключів. А вона неодноразово зверталася до правоохоронних органів з приводу неправомірних дій відповідача, проте останніми не було вжито ніяких заходів з приводу її звернень.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд зазначив, що відсутні належні та допустимі докази того, що позивач проживала разом із відповідачем у належному йому на праві власності житловому будинку та того, що місце її проживання зареєстроване у цьому житловому будинку.
Суд апеляційної інстанції погодився з таким вирішенням спору. Суд вказав на те, що враховуючи те, що позивач разом із своєю матір`ю з дня втрати останньою права користування спірним житловим будинком проживала за іншою адресою, та після досягнення віку чотирнадцяти років вона до батька не поверталася, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відсутні правові підстави для збереження за нею права на користування спірним житлом, оскільки остання втратила таке право з того часу, як її мати вибула із цього будинку та почала разом із нею проживати окремо від відповідача за іншою адресою.
Касаційний цивільний суд скасував постанову суду апеляційної інстанції, а справу направив на новий апеляційний розгляд.
Суд зазначив, що право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.
За змістом частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Відповідно до статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
ВС вказав, що аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірному житлі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом.
КЦС роз’яснив, що не можна вважати неповажною причину непроживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, відповідно до рішення суду про визначення місця проживання дитини, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання.
Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку.
Суд зауважив, що не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним у цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.
Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
ВС вказав, що суд апеляційної інстанції не перевірив доводів про те, що позивачка за фактом народження набула право користування спірним житловим будинком, проте користуватися своїм правом певний час не мала можливості, оскільки рішеннями судів, які набрали чинності, шлюб її батьків було розірвано, її матір було визначено такою, що втратила користування цим спірним будинком та знято з реєстрації, а місце проживання малолітньої дитини, якою на той час була позивачка, було визначено з матір`ю, у зв`язку із чим остання проживала разом зі своєю матір`ю окремо від відповідача за іншою адресою та дійшов передчасного висновку про те, що у тому разі, коли неповнолітня дитина переходить на постійне місце проживання до одного з батьків або вибуває разом з ним із такою метою в інше місце, вона втрачає право користування жилим приміщенням за попереднім місцем проживання (постанова від 06.05.2020 у справі № 280/1502/17-ц).
_03_03.png)
