Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Позивач просила суд усунути перешкод у користуванні квартирою шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою.
Позивач зазначала, що вона на підставі іпотечного договору є власником квартири. У квартирі зареєстровані відповідачі, які у родинних стосунках з нею не перебувають, права користування відповідно до положень статті 405 ЦК України та частини першої статті 156 ЖК Української РСР не мають, спільного господарства не ведуть, угод про порядок користування цим приміщенням не укладали, за комунальні послуги не сплачують, чим порушують її права як власника, зокрема щодо розпорядження належним їй майном.
Суд першої інстанції вирішив позов задовольнити, оскільки відповідачі не є власниками спірної квартири, без згоди позивача проживають у спірній квартирі, створюють перешкоди позивачу у користуванні та розпорядженні своїм майном.
Апеляційний суд також дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, оскільки у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування.
З рішеннями судів не погодився КЦС ВС, який ухвалив нове рішення про відмову у позові.
Суд касаційної інстанції звернув увагу, що згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Суд нагадав про усталену практику ВС у спірному питанні, відповідно до якої вирішення питання про виселення особи з житла у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки має відбуватись із дотриманням гарантій, передбачених положеннями статті 109 Житлового кодексу Української РСР.
А під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР(постанови Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484цс15).
КЦС зазначив, що за змістом статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР особам, яких виселяють із жилого приміщення, що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.
Суд касаційної інстанції зауважив, що при зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя позивач була обізнаною про наявність обтяжень спірної квартири, яка належала на праві власності іпотекодавцю, зокрема про наявність відповідних речових прав осіб, які зареєстровані і проживають у житловому приміщенні, тобто мала можливість виявити ризики, пов`язані з набуттям права власності на спірну нерухомість у зв`язку із невиконанням боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою.
Суд дійшов висновку, що, враховуючи вимоги як міжнародних договорів, так і національного законодавства, поведінку учасників правовідносин, позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду, дотримуючись балансу прав та інтересів сторін спірних правовідносин, у задоволенні позовних вимог із урахуванням гарантій, передбачених частиною другою статті 109 ЖК Української РСР, за відсутності відомостей про інше постійне жиле приміщення, яке підлягає наданню відповідачам у зв`язку із виселенням, слід відмовити (постанова від 06.05.2020 у справі № 640/15833/16-ц).
_03_03.png)
